|
Входження
України до світового освітнього співтовариства докорінно змінює ситуацію в
системі навчання фізичної географії України в основній школі, що зумовлюється, по-перше, поширенням ідей європейської
інтеграції освітніх систем різних країн, по-друге, необхідністю розвитку освіти
на основі сучасних педагогічних парадигм і концепцій, по-третє, впровадженням у
навчально-виховний процес особистісно орієнтованих педагогічних технологій,
застосуванням у навчально-виховному процесі (НВП) досягнень у галузу науки та
техніки, зокрема інформаційних технологій (ІТ).
Аналіз останніх
досліджень і публікацій. Як самостійний предмет в Україні, географію було введено
у XVII – XVIII ст. Перший підручник невідомого автора з географії з’явився у
Росії у 1710 р. під назвою "География или краткое земного округа описание".
Однак, хоча він був примітивним та містив географічні помилки, ним
користувалися також і в Україні. У першій половині ХVІІІ ст. видано підручник
географії Гюбнера. Він викладений у формі запитань і відповідей, географічна
номенклатура в ньому складає головний зміст. Ще на початку ХVІІІ ст.
з'являються твори з першими методичними вказівками. Наприклад, у "Духовном
регламенте" Феофана Прокоповича подаються такі рекомендації: починаючи
вивчати будь-який предмет, необхідно ознайомити учнів з його програмою; історію
вивчати у зв'язку з географією: «Обаче
историю честь без ведення географического єсть как бы с завязанньїми глазами по
улице ходить». Уже в ті часи географію рекомендують вивчати за використання
наочності, зокрема, глобуса, карт тощо. З середини ХVІІІ ст. починається новий період
розвитку географічної школи – М. В. Ломоносов розробив питання математичної
географії, картографії, метеорології і кліматології, фізичної та економічної
географії. Досягнення наукової географії сприяли тому, що на кінець ХVІІІ ст.
географія зміцнюється і як навчальний предмет у школі.
Питаннями
шкільної географічної освіти в Україні займалися і займаються В. В. Безуглий,
Й. Р. Гілецький, Г. Д. Довгань, Ф.Д. Заставний, Л. І. Зеленська,
С. Г. Кобернік, Р. Р. Коваленко, О. П. Кравчук,
В. П. Корнєєв, П.О. Масляк, О. Я. Скуратович,
О. М. Топузов, І. П. Половина, Г. Ш. Уварова, В. Ю. Пестушко,
П. Г. Шищенко та ін.
Аналіз їх робіт показує, що на
початку XIX ст. в Росії було проведено низку реформ у галузі народної освіти.
Прогресивні діячі країни і вчителі географії старої школи постійно висловлювали
незадоволення становищем шкільного курсу фізичної географії. Автори підручників
з географії в цей період прагнули якомога більше завантажувати учнів
матеріалами для заучування. У методичних рекомендаціях того часу вказується про
необхідність роботи учнів з картою, з чорними репетиційними картами (контурами).
Відомий письменник М. В. Гоголь,
який відомий також як і географ, пропонував такі методичні прийоми: замість
книжного навчання, рекомендував живе слово вчителя; замість креслення карт –
використання навчальних карт; розширення курсу фізичної географії та етнографії.
У 1844р. вийшла "Учебная книга всеобщей географи" О. Г. Ободовського,
за якою протягом 30 років вчилися учні гімназій; 1849 р. автор видав підручник "Краткая
всеобщая география", передмові до якого дав методичні поради: навчання не
можна починати прямо з математичної географії, а слід брати матеріал з
навколишньої місцевості.
В цей період було видано такі
підручники, як "География для детей" (Ф. Студитський), "Начальные
сведения географи" (С. Барановський), "Тетрадь всеобщей географи"
(М. Тімаєв) та ін. Однак, майже всі підручники були досить низької якості:
низький науково-методичний рівень, надмірне перевантаження географічною
термінологією.
Формулювання мети статті
(постановка завдання). Уже в першій половині XIX ст. поступово зароджувались передові, прогресивні
методичні рекомендації для вчителів початкового курсу фізичної географії, які
не знаходили широкого впровадження. Зростання інтересу до пізнання своєї країни
у другій половині XIX ст. викликало до життя краєзнавчий напрям у викладанні географії
в школі. Найбільш повне теоретичне обґрунтування краєзнавчого підходу в
навчанні та вихованні дав К. Д. Ушинський. Пропонуючи розпочинати вивчення
географії з розгляду своєї місцевості, він підкреслював, що воно піде живіше,
краще, ніж іде тепер, коли розпочинають учити дитину географії з предметів,
недоступних їй через громіздкість, і не розвиваючи в ній попереднього
географічного інстинкту.
Передові ідеї, принципи й
положення К, Д. Ушинського про необхідність краєзнавчого підходу в навчанні
дітей успішно розвивали інші прогресивні педагоги, зокрема П. М. Бєлоха, Д. Д.
Семенов, В. П. Вахтеров, Д. І. Тихомиров, П. Ф. Каптєрєв, М. Ф. Бунаков,
М. В. Овчинников та ін. Під впливом ідей Ушинського в 60-70-х роках
XIX ст. з'явились підручники з географії, побудовані на краєзнавчому принципі.
До них належить підручник П, М. Бєлохи "Учебник о всемирной географи".
Виклад основного матеріалу
дослідження.
Незважаючи на недоліки у викладанні, протягом XIX ст., курс фізичної географії
знаходив своє місце в школі, з різним значенням на різних етапах. Однак, стан
шкільної географії в дореволюційній Україні, як і в Росії, був вкрай
незадовільний: навчальний географічний матеріал розглядався як матеріал для
тренування пам'яті, підґрунтя для успішного навчання курсу історії та інших
навчальних предметів, між досягненнями географічної науки та її викладанням
існував великий розрив.
У 1860-1862 рр. Д. Д. Семенов написав
перший російський підручник з географії вітчизни "Уроки географии",
яким було започатковано створення книг подібного напряму в російській школі. У
передмові до підручника автор писав, що найкраще розпочинати викладання
географії з тієї місцевості, де живуть учні. Дослідник наголошував, що тільки
завдяки правильно організованим екскурсіям можна збагатити знання дітей
достатньою кількістю географічних фактів і досягти свідомого засвоєння
географічних термінів. Він розробив методику географічних екскурсій поблизу
школи, під час яких можна спостерігати географічні явища та предмети.
У методичному посібнику "Элементарное
обучение" (1876 р.) М. В. Овчинников втілив краєзнавчий принцип
викладання географії. Він рекомендує розпочинати викладання географії з
вивчення своєї місцевості і будувати його за принципом наочності. Саме через наочність у дітей формується бачення,
сприйняття та розуміння навколишнього.
В Україні важлива роль
відводиться науковим розробкам С. Рудницького, який вважається фундатором географічної
освіти нашої Батьківщини. Вчений постійно приділяв увагу підготовці географів,
він розробив дидактичні основи вивчення географії у школах, видав ряд шкільних
посібників, карт.
Спостерігається, що в школах
України протягом першої половини ХХ ст. шлях становлення та розвиток шкільної
географічної освіти був надзвичайно складним. Над вдосконаленням викладання
шкільної географії постійно та неперервно проводилася наполеглива робота
вчителів, методистів, науковців – це було першою умовою розвитку та
реформування географічної освіти.
Сьогодні шкільний курс географії
покликаний через отримані знання та сформовані вміння пробуджувати в учнів пізнавальний
інтерес до реального життя у навколишньому середовищі, до життя суспільства в
усіх його проявах. Нині, на відміну від минулих часів, відзначається значне накопичення
людством інформації та знань стрімкими темпами. Об’єм інформації, який отримують
сьогоднішні учні, у багато разів перевищує той об’єм, який сприймали їх
ровесники ще два десятки років тому. Прискорення розвитку науки, відновлення
техніки, поява нових технологій, збільшення кількості інформації та знань,
висуває все більше тверді вимоги до системи освіти, задовольнити які,
використовуючи тільки традиційні засоби й методи навчання, стає усе більш складнішим.
Саме тому перед школою, а значить і основною школою, постають завдання шкільного
підтримки підручника з метою вдосконалення навчально-виховного процесу,
спрямованого на поліпшення якості навчання.
Аналіз наукових доробків та
досвіду шкільної практики дають можливість використати досвід, узагальнивши та
переосмисливши його, компетентно підійти до наукового обґрунтування дидактичних
основ розробки методики навчання фізичної географії України в основній школі з
використанням ІТ, її застосування з метою підвищення ефективності
навчально-виховного процесу із урахуванням складових особистісно-орієнтованого
навчання, а саме індивідуалізації та диференціації, розвитку творчої
особистості, співпраці та співтворчості учасників навчально-виховного процесу.
Тим більше, що навички в галузі
ІТ вже безумовно входять до менталітету сучасних учнів: вони набагато швидше
оволодівають навичками роботи з електронними пристроями, засобами ІТ.
Впровадження ІТ, як допоміжного
засобу навчання (додатку до підручника та інших засобів) у шкільний курс
географії потребує детального аналізу робіт науковців та практиків з цієї
проблеми. З висновків ряду учених відомо, що приблизно 70% інформації, що "засвоюється"
людиною впродовж всього життя, доводиться саме на дитячі роки.
Проблему постійного оновлення
змісту шкільних курсів географії комплексно розв’язує застосування ІТ та
використання технологій навчання, які ґрунтуються на ІТ. Проведені розвідки
дозволили встановити, що впровадження в навчально-виховний процес засобів,
методів і форм навчання на основі ІТ сприяє підвищенню якості навчання
географії. Необмежені можливості щодо надання інформації в електронному вигляді
розв’язують проблему постійної зміни та оновлення змісту шкільної географічної
освіти.
Навчання, за висновком
В. В. Лапінського, завжди було пов'язане із застосуванням технічних
засобів, які розширювали можливості й підвищували ефективність подання
навчального матеріалу, формування умінь і навичок, управління навчальним
процесом. Протягом останніх років, завдяки бурхливому розвитку ІКТ, цифрової
техніки тощо, розвиток засобів навчання суттєво випереджає можливості створення
повноцінних методик їх застосування.
Досвід показує, що у шкільному
курсі географії ІТ можуть бути успішно застосовані на різних етапах роботи: під
час вивчення нового матеріалу, закріплення отриманих знань, проведення
демонстраційних і практичних робіт, а також для здійснення тематичного
контролю. Нині, коли з-поміж різноманітних нових педагогічних технологій у
період, коли формується і розвивається інформаційне суспільство, їх
застосування широко пропагується. У
підготовці до уроків, для пояснення нового матеріалу, перевірки знань учнів,
індивідуальної роботи можна використовувати засоби ІТ – цього, як зазначалося
вище, потребує сьогодення, сучасне суспільство й нинішній етап освітнього
розвитку, тому переконувати у великому значенні комп’ютерної грамотності не
вбачається необхідним.
Застосування комп’ютерних
навчальних програм дає можливість більш раціонально поєднувати колективні форми
роботи з особистісним підходом у навчанні. У процесі роботи активізується
діяльність кожного учня, створюються передумови для переходу від пасивного
сприйняття до активного мислення, розвиваються творчі здібності. Зокрема учні
навчаються самостійно освоювати навчальний матеріал та здійснювати
самопідготовку, формують новий стиль мислення шляхом постійного застосовування
системи логічно-послідовних операцій і дій. Одночасно змінюються роль та
функції вчителя у НВП – у нього вивільняється час для реалізації творчих планів
і проектів.
Нині розроблено багато нових
засобів навчання, заснованих на використанні ІТ, тому роль засобу навчання
трактується В. В. Лапінським ширше: не лише як засіб подання навчального
матеріалу та закріплення отриманих знань, але й як засіб навчальної діяльності
учнів на уроці та позаурочний час. Інформаційні технології стають полем
діяльності учня, внаслідок якої розвивається та стимулюється
навчально-пізнавальна активність, реалізуються можливості набуття освіти кожною
особою. Інформаційні технології стають полем діяльності учня, внаслідок якої
розвивається і стимулюється навчально-пізнавальна активність, реалізуються
можливості набуття освіти кожною особою.
Необхідність і
актуальність введення ІТ до змісту навчання географії обґрунтовується високими
вимогами сучасного суспільства до підвищення ефективності роботи з інформацією,
об'єми якої неперервно збільшуються. Головною методичною особливістю комп’ютерного навчання є
його інтерактивність. Свого часу М. І. Жалдак пояснював, що ПК не може
замінювати учителя на уроках, а тим більше керувати НВП. Цей пристрій може
тільки слугувати допоміжним засобом навчання, а використання ІТ з метою
підтримки НВП зі спрямуванням на підвищення його ефективності та якості
навчання.
Дидактичними можливостями ІТ дослідники
вважають:
-
індивідуалізацію НВП;
-
високий ступінь наочності під час викладання географії;
-
пошук необхідних ресурсів для занять (Інтернет тощо);
-
можливість моделювання природних процесів і явищ;
-
організацію групової роботи;
-
забезпечення зворотного зв’язку в процесі навчання;
-
контроль та перевірку засвоєння навчального матеріалу.
У процесі навчання визначення
можливості використання ІТ залежить від поставлених учителем навчальних завдань.
Використовувати персональний комп’ютер у навчанні варто лише тоді, коли це забезпечує
здобуття знань учнями, які неможливо або достатньо складно отримати за умови
використання традиційних засобів, методів та форм навчання. Важливо НВП
організувати таким чином, щоб учень розумів, що завдання вирішує він, а не ПК,
що лише він несе відповідальність за наслідки прийнятого рішення. Адже, школярі часто втрачають інтерес до
роботи, якщо результати їхньої діяльності не реалізуються в подальшому, тому
необхідно використовувати виконану роботу на уроках у процесі створенні
програмних продуктів або розробленні методичних матеріалів.
Учитель повинен створити на уроці
умови формування особистості, яка:
-
самостійно набуває необхідні знання,вміло застосовує їх на практиці для
розв’язання різноманітних проблем;
-
вміє самостійно критично мислити, бачити труднощі в реальному світі і
шукати шляхи раціонального їх подолання;
-
чітко усвідомлює, де і яким чином отримані нею знання можуть бути
застосовані у практичному житті;
-
вміє працювати з інформацією (збирати, аналізувати, узагальнювати,
зіставляти, аргументувати тощо).
Використання електронних засобів
навчального призначення дає можливість синтезувати візуальну, звукову та рухову
інформацію, поєднувати логічні та предметно-образні форми наочності,
підвищувати мотивацію навчання за рахунок єдності пізнання та розваги.
Впровадження в структуру уроку елементів
мультимедіа дозволяє здійснити одночасне передавання різних видів інформації.
Як правило це означає поєднання тексту, звуку, графіки, анімації та відео.
Таким чином, використання мультимедіа сприяє кращому засвоєнню навчальної
інформації на уроках. На таких уроках відчувається єдність творчої активності
вчителя й учнів, школярі психологічно відчувають себе творцями навчального
процесу, учасниками сучасної педагогічної творчості, що розвиває їхні
пізнавальні інтереси та здібності. Використовуючи диференційовані завдання, учитель
навчає як увесь клас, так і особисто кожного учня.
Необхідно зазначити, що за
останні п’ять-сім років комп’ютер став неодмінним засобом у побуті, доступнішим
за ціною, тому кількість "домашніх" комп’ютерів зросла у декілька
разів. Відчутними є й результати Державної програми комп’ютеризації сільських
шкіл, регіональних програм забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів
комп’ютерною технікою. Таким чином, можна констатувати, що комп’ютер для
вчителя став доступнішим як вдома, так і на робочому місці. Це створює
передумови для реального оволодіння сучасним вчителем ІТ на рівні, необхідному
для ефективного їх використання в навчально-виховному процесі. Аналіз наукових
досліджень та результатів діяльності практиків підтверджує припущення про те,
що урок із застосуванням ІТ є ефективним – надається можливість постійного
урізноманітнювання навчальної діяльності з метою зацікавлення та умотивовування
учнів до навчання. Адже діяльність вчителя полягає у планомірному створюванні
умов свідомого оволодіння навчальним матеріалом, формування особистості кожного
учня.
Висновок. Сьогодні шкільний курс
географії покликаний закладати в учнів систему поглядів на світ, формувати
мислення, а тому мас бути світоглядне спрямованим предметом. Розв’язання
завдань шкільного
курсу географії все частіше здійснюється за рахунок використання у
навчально-виховному процесі ІТ. Нові підручники, навчально-методичні комплекси за
підтримки ІТ мають відповідати сучасному рівню географічної науки, бути
методично-забезпеченими і дидактичне вивіреними. Вони повинні підняти на новий
рівень викладання географії, мотивацію вивчення предмету, викликати
пізнавальний інтерес в учнів, романтику експедицій, бажання вивчати рідний
край.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Вішнікіна Л. П.
Навчальні моделі як засіб організації пізнавальної діяльності школярів у
процесі вивчення фізичної географії [Текст] : дис... канд. пед. наук: 13.00.02
/ Вішнікіна Любов Петрівна ; Інститут педагогіки АПН України. – К., 2008. – 213
с.
2.
Жалдак М. И. Система
подготовки учителя к использованию информационной технологии в учебном
процессе: Дис... в форме науч. доклада д-ра пед. наук: 13.00.02 / АПН СССР; НИИ
содержания и методов обучения. – М.,
1989. – 48
с.
3.
Ісаєва Г., Лиса Л. Застосування
комп’ютерних технологій на уроках географії // Журнал "Географія та основи
економіки в школі", 2008, № 10 – С.
4-7.
4.
Кобернік С. Г. та ін. Методика викладання
географії в школі : Навчально-методичний посібник. – К. : Стафед. – 2, 2000. –
320с.
5.
Костиря К. І. Застосування комп'ютерних
технологій у процесі вивчення фізичної географії в загальноосвітній школі //
Комп'ютер у школі та сім'ї: Науково-методичний журнал. –2004. – №5(37). –
С.32-34.
6.
Лапінський В. В. Проблемні аспекти розробки і використання електронного підручника // Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання.-Вип.4. – К.: НПУ, 2001. – С.148-154.
7.
Откаленко М. П. Методика навчання початкового
курсу фізичної географії. К.: "Радянська школа", 1963. –168с.
8.
Пирогов Н. В. Избранные педагогические сочинения, М., 1953. – 546 с.
9.
Руднев И. Я. Из прошлого и настоящего учебной географии в России
// География в школе. – СПб, 1913. – С. 14-18.
10.
Шоробура І. М. Початки шкільної географії //
Педагогічні науки: Зб. наук. праць. – Херсон, 2004. – Вип. ХХХVІІ. – С. 68-72.
11.
Roshka А. Revista de psyhologie. Bucuresti,
1986. – № 3. – С. 161-171.
|
